Безнастанні електоральні війни українських політиків накривші повністю владне життя країни в запалі боротьби видають несподівані результати. Нещадно воююча з кризою Тимошенко невидимим світлом, але по її власним розповідям ефективним, по логіці події в будь-якому випадку найбільше мала б страждати рейтингом від прозріння людей, що вони живуть у кризі. Паніка бідності, яка переросла у крик і бійки в чергах за дешевим цукром, нагадала що таке владний ресурс і як він переважує псевдоопозиційність в тяжкі часи.

Підняття цін на цукор Прем’єр і її Міністр економіки назвали не інакше, як кимось зроблене навмисно, бо «об’єктивних підстав для зростання вартості немає». Традиційно ні імен, ні покарання таємничих осіб Україна не спостерігатиме. Фокус звинувачення відомий. Публіці подобається, вона аплодує-а це головне. Хто, що конкретно залишаться там само, де й звинувачення в корукційних схемах Нацбанку. Хитрість прем’єрки тут заслуговує похвали: оголосити звинувачення з «я знаю хто, но ще не скажу», і потім ткнути пальцем на ім’я, яке завдасть шкоди потрібному політичному конкуренту. Сьогодні мішенню служить Ющенко, а після буде й Янукович.

В політичних іграх звинувачень, де очевидне просто признане сліпими до цього посадовцями, у «цукровому випадку» виграш забезпечила не яскравість промов. Стомлені від політиканства люди в кризу цінують набагато більше матеріальне і реальне. Розданий людям дешевший цукор солодший за викриття існування поганців, які зговорились підняти ціну на нього. Переконаність в незнищенності монополій за справу вважає тільки «покажіть справжню ціну на прилавку в якомусь магазині, а не на словах в телеефірі». Тимошенко це й зробила і роздала народу цукор, скільки мала.

Наскільки це правильно чи неправильно немає значення. Від «правильного» і доброго самопочуття цукрової галузі користі доторкані й так не отримують. Їм тільки ціни високі при тих же заробітках. А хто споживачі? Витрати виробників, скажете. Ну що ж, вони ближче до влади і перші мали б спитатись про паперові гроші, які здешевили гривню і підняли вартість залежних від імпорту необхідних товарів, як бензин. Звісно, навряд той, хто стоїть у черзі за цукром багато думає про проблеми виробників цукру. Йому своїх вистачає, що балансують на межі нужди й неситості, а не зменшення прибутків.

Уряд і Тимошенко в цукровому посолі виграли відносно Ющенка, Януковича та інших. В обмеженому колі реальних кандидатів по їх законам Прем’єрка з легкої руки змусила конкурентів «з’їсти кислого лимона». На Західній Україні владу сприймають як ющенківці і тимошенківці-дешевий цукор від Тимошенко і ще недавно найбільша винуватиця починає набирати обрис героїні без дратівливих плакатів. Схоже і на сході, де замісь ющенківців регіонали. Домішок губернаторів від Президента й тут частину програшу кине на Ющенка. Останній справедливо пожинає плоди нічонеробства та неіснування можливості порівняти його дії з діями Тимошенко. Його слова про поганий дешевий цукор використають у лайці в черзі за королівської милістю від Тимошенко. Яку та прекрасить своїм солодкими речами, що усі й забудуть який чай питимуть з тою солодістю і хто Уряд та для чого він це робить.

14 вересня 2009 р.